Поради педагогам щодо відновлення освітнього процесу в умовах війни

                   Нині перед нами постають несподівані життєві, професійні виклики. Нам доводиться жити і працювати в надзвичайно складних умовах. Всім нам: і педагогам, і батькам, і дітям зараз потрібна психологічна підтримка і допомога, щоб вистояти і зберегти своє емоційне і психічне здоров’я, вберегти себе і близьких, продуктивно працювати на благо нашої країни й задля перемоги. У ситуаціях небезпеки та стресу дорослі є для дітей опорою, їх емоційний стан – орієнтиром, індикатором безпеки. За цих умов учитель може бути не лише передавачем інформації, а й джерелом психологічної підтримки і зцілення.

                      Учитель може зробити досить багато для того, щоб заспокоїти учнів, переключити їх увагу, дати відчуття захищеності, зменшити напругу та стрес. Зрештою, вже саме повернення до навчання (звичної діяльності), постійний контакт з педагогами та однокласниками допоможе дітям відчути стабільність та відновити відчуття безпеки. А це зараз найважливіше… Переконані, що ваша професійність, емпатійність, людяність і любов до дітей допоможуть гідно подолати всі робочі проблеми і складнощі. А щоб результати вашої діяльності щонайбільше сприяли збереженню та відновленню психологічного та психічного благополуччя дітей, психологи радять дещо переглянути і відкоригувати звичні підходи до організації навчання, з урахуванням розгортання бойових дій на нашій території.

Поради педагогам:

                      Сплануйте всі етапи і моменти дистанційного навчання в нових умовах. Спираючись на минулий досвід дистанційної роботи, спробуйте прорахувати та уникнути ймовірних проблем та помилок.

                       Перед тим, як розпочати роботу з дітьми – попіклуйтеся про себе: свою безпеку, своє самопочуття, свій фізичний і психологічний комфорт (наскільки це можливо), задоволення базових фізіологічних потреб. Щоб плідно, а головне, бережно і турботливо взаємодіяти з дітьми, Ви маєте бути у силі й у ресурсі.

                         Подбайте про безпеку. Обговоріть з дітьми план дій у випадку небезпеки, повітряної тривоги тощо. У разі потреби, дійте чітко за цим планом. Демонструйте дітям спокій і впевненість. Пам’ятайте, що діти більше реагують на те, як ми поводимось і розмовляємо, а не на те, що ми говоримо. Намагайтеся створити безпечний, добре організований простір спілкування, з чіткими і зрозумілими дітям правилами. Учні мають відчувати Вашу впевненість, щирість, відкритість і небайдужість.

                          Пам’ятайте, що мета дистанційного навчання під час війни – це не тільки і не стільки набуття і засвоєння предметних знань, а й психологічна підтримка, просте спілкування. Дайте дітям відчуття єднання, близькості, згуртованої спільноти. Виділіть трішки часу для щирого неформального спілкування з учнями не за темою уроку, наприклад, на початку зустрічі й наприкінці. Особливо варто це робити, якщо Ваш урок перший, або останній за розкладом. Такі відступи не заберуть багато часу, проте, продемонструють дітям вашу підтримку і розуміння ситуації, допомагатимуть їм справлятися з цими непростими обставинами, гуртуватимуть клас. Як би це не звучало, але надолуження знань зараз не найважливіше.

                 Не форсуйте навчання, починайте з простого (наприклад, повторення вивченого), щоб відновити здатність мозку сприймати розумове навантаження. Дайте дітям відчуття впевненості – “я можу”, це підвищить концентрацію уваги, продуктивність, покращить загальний стан. Не забувайте створювати ситуації успіху! Для більш ефективного засвоєння учнями матеріалу, подавайте його невеликими частинами, більше включайте дітей у практичну діяльність, що матиме наочний результат. Відзначайте й підтримуйте навіть невеликі успіхи у навчанні. Будьте поблажливі до учнів.

                     Важливо пам’ятати, що через дію стресу розумові процеси уповільнюються. Механізм стресу такий, що раціональне сприйняття інформації вимикається. У таких умовах інформація сприймається повільніше і гірше. Тому треба розуміти, що, безперечно, Ви деякий час помічатимете зниження знань у своїх учнів. Окрім того, травматичний досвід провокує загальний регрес у розвитку дитини і чим дитина менша, тим помітніше це буде.

                    Вибираючи навчальний, стимулювальний матеріал, намагайтеся оминати той, що може викликати у дітей асоціації, пов’язані з подіями війни. Запобігайте негативних оцінок, оцінюйте діяльність, а не особистість. Уникайте об’ємних домашніх завдань.

                    З психологічного погляду було б добре, якби якомога більше завдань були пов’язані із роботою руками. Не тисніть на дітей розмовами про відставання від програми і неможливістю опрацювати та засвоїти весь навчальний матеріал. Це у нинішніх умовах неважливо і несуттєво, лише призводить до збільшення тривоги та стресу.

                    З розумінням і терпінням ставтеся до дитячої неуважності й інертності на заняттях. Будьте чуйними до самопочуття та емоційного стану дітей. За потреби, акцентуйте на цьому увагу: допоможіть, підтримайте. При найменших підозрах на емоційне неблагополуччя дитини, зверніться до шкільного психолога, поговоріть з батьками (за обставинами). Також потрібно попередити психолога і про появу у класі негативних групових явищ психологічного характеру. Підбадьорюйте своїх учнів.

                   Використовуйте цілющі властивості гумору. Не будьте надто серйозними і занепокоєними. Жартуйте, відповідайте на жарти дітей, якщо це доречно, адже гумор і сміх знижують стрес та напругу. Дайте змогу дітям виявляти емоції. На їх прояви реагуйте обережно, розповідайте про прийнятні форми виявлення негативних емоцій, не соромте за прояви страху і тривоги.

                  Під час занять, за потреби, використовуйте вправи для саморегуляції та емоційної стабілізації, прості тілесні практики. Не навантажуйте дітей своїми переживаннями та проблемами, не розповідайте про Ваш трагічний досвід.

                Розмовляючи з дітьми, відповідаючи на їх запитання, будьте щирими, але фільтруйте інформацію, зважаючи на вік, рівень розвитку і травматичний досвід своїх учнів, не діліться песимістичними роздумами і чутками. Надлишок інформації може налякати дитину, викликати страх та почуття беззахисності. Будьте готові до того, що на занятті можуть бути присутні діти, які перенесли травмуючу подію або втрату, проявляйте розуміння, тактовність і чуйність. Не обговорюйте і не ставте під сумнів правильність рішень і дій батьків щодо безпеки дітей, адже саме батьки несуть за них відповідальність.

                 Пам’ятайте про загальні правила дистанційного навчання та гігієну користування ґаджетами. Підтримуйте в учнів оптимізм, впевненість у ЗСУ і нашій перемозі. За можливості, дайте змогу дітям ділитися «суперсилою» – тим, що допомагає їм справлятися з нинішніми жахливим подіями і обставинами.

                  За будь-якої нагоди робіть акцент на силі і стійкості дитини. Було б добре, якби у правильності вибору форм і методів спілкування та емоційної підтримки дітей різного віку та травматичного досвіду педагог звірявся з практичним психологом закладу освіти. Піклуйтеся про своє емоційне та фізичне здоров’я. Чи Ви «у нормі»? Чи знаєте як поліпшити свій стан? Чи потрібна Вам допомога? Чи знаєте до кого звернутись у разі потреби? Знайдіть і підготуйте список корисних контактів. Не бійтесь і не соромтесь звертатися за допомогою, якщо вона потрібна. Дбайте про самовідновлення! Обов’язково знаходьте час для відпочинку, саморегуляції і задоволення нагальних потреб (вода, їжа, теплий одяг, ліки, фізичні вправи тощо), щоб поновити сили, зберегти здоров’я і не допустити вигорання. Знайте, що діти, які бачать довкола сильних, спокійних, впевнених і бадьорих дорослих, швидше повертаються до норми.

                Якщо Ви відчуваєте потребу у додаткових знаннях з психології, психологічній підтримці чи допомозі – зверніться до фахівця, якому довіряєте, або відкритих до взаємодії психологічних спільнот.

       Вірте – все буде добре! Ми впораємось! Ми переможемо! Кожен із нас чесною працею і вірою наближає цю перемогу. Слава Україні!